Наші предки жили в тісних зв’язках із природою і їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи.
Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом, і особливо шанували тих, від кого сподівались добра та щастя. Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками), в яких тісно поєднувались хорові пісні з іграми й танцями. Поворот Сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала – день «великого очищення вогнем». Ігри присвячувались Матері-Землі, богу, який посилає грім і блискавку, – Перуну, богу сонця – Ярилі. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу – задобрити оточуючу природу й таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя.
Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення й від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави. Будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стріль ба з лука, кулачні бої, метання спису, а жінки та діти водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил.
ПАНАС
Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:
—Панасе, Панасе, На чому стоїш?
—На камені!
—Що продаєш?
—Квас!
—Лови курей, та не нас.
Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.
ГУСИ
Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь — дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає
кликати:
—Гуси, гуси, додому!
—Чого?
—Вовк за горою!
—Який?
—Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!
Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:
—Де гуска?
—Продав.
—Що купив?
—Булку.
—Де вона?
—З’їв.
Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до
вовка.
—Чи не бачили ви наших гусей?
—Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).
—А що то ґелґотить?
—Та то борщ кипить (гуси шиплять).
—А що то шипить?
—Каша біжить.
—Дайте-но подивлюсь,— мати відштовхує вовка,— може, то наші гуси.
Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.
А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»
Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.
