Прийоми орієнтування на місцевості під час подорожі

ПРИЙОМИ ОРІЄНТУВАННЯ В ПОДОРОЖІ

Орієнтуватися на місцевості – означає знайти напрямок сторін обрію і своє місцезнаходження відносно оточуючих місцевих предметів і елементів рельєфу. Орієнтування при пересуванні в незнайомій місцевості полягає у визначенні відстаней і витримування потрібного напрямку маршруту.

Практично туристу доводиться орієнтуватися весь час, застосовувати самі різні прийоми і засоби орієнтування: карту, компас, годинник, небесні світила, обриси рельєфу, різні місцеві предмети та ознаки. У досвідчених мандрівників виробляється навіть особливе почуття орієнтування в просторі. Для початківця туриста ж основою основ є вміння працювати з компасом і картою, без яких не обходиться жодна туристична подорож.

Карта. Це зменшене зображення земної поверхні, виконане в певному масштабі. Види карт дуже різноманітні. Найбільш точні – топографічні. Однак туристи найчастіше мають справи з обласними картами і туристськими картосхемами.

СПОСОБИ ОРІЄНТУВАННЯ

Орієнтування карти. Служить для визначення свого місцезнаходження. Для цього мапу кладуть горизонтально, ставлять на неї, компас і обертають карту разом з компасом так, щоб напрямку стрілки компаса співпало з меридіаном. Так як напрям магнітної стрілки не точно збігається з напрямком на географічний полюс, то розрізняють два меридіана – істинний (географічний) і магнітний.
Різниця між істинним і магнітним меридіанами називається кутом магнітного відмінювання і може досягати величини в 10-20° і більше і мати різний знак.

Облік магнітного схилення. Необхідний для точного визначення свого місцезнаходження. Місцевий відмінювання іноді вказують на карті. Але його можна визначити також по Полярній зірці або наближено, без урахування місцевих магнітних аномалій.

Якщо магнітне схилення східне, то на картах воно підписується зі знаком плюс (наприклад, ” +7°). Це означає, що істинний північ знаходиться ліворуч від напряму північного кінця магнітної стрілки на величину у 7°. Отже, треба повернути компас так, щоб північний кінець стрілки співпав із зазначенням на лімбі «7°». Тоді, вісь лімба З – Ю пройде через істинний географічний меридіан і компас виявиться точно орієнтованим по відношенню до сторонам горизонту. У разі західного магнітного схилення (знак мінус) істинний північ лежить праворуч від північного кінця стрілки також на величину градусів магнітного схилення.

Рис. 27. Орієнтування карти за місцевими предметами.

Визначення свого місцезнаходження. Після того, як карта зорієнтована, її «прив’язують» к. місцевості шляхом візування на помітні предмети або з допомогою компаса. Для цього дізнаються за компасом магнітні азимути на два орієнтиру і, зробивши поправки на локальне магнітне схилення, визначають географічні (справжні) азимути цих орієнтирів. Потім з точки зображення орієнтирів на карті проводять лінії під зворотним азимутом (зворотний азимут дорівнює спостережуваного ±180°). Перетин ліній на карті і визначить точку вашого місцезнаходження (рис. 27).

Орієнтування з картою без компаса
Орієнтування з картою, але без компаса відрізняється тим. що карту орієнтують за лініями місцевості або по орієнтирам.

Орієнтування по лінії місцевості. У поході застосовується при збігу маршруту з прямолінійною ділянкою дороги, просіки, річки. В даному випадку достатньо провізувати напрямок ще на один орієнтир. Перетин цього напрямку з зображенням лінії місцевості на карті і дасть точку стояння (метод напівзворотної зарубки).

Точковий орієнтир і метод зворотного зарубки. При знаходженні поблизу точкового туриста орієнтир слід знайти цей орієнтир на карті і по другому орієнтиру направити верхній обріз карти на північ. Якщо орієнтири знаходяться далеко, то точку стояння визначають методом зворотного візирної зарубки. Для цього зорієнтувавши карту, послідовно візують та прокреслюють напрямки до двох орієнтирів. Точка перетину напрямків буде точкою стояння. Для контролю беруть третій напрямок.

Рис. 28. Орієнтування спосіб Болотова.

Орієнтування без карти і компаса

Орієнтування без карти і компаса дозволяє з допомогою небесних світил та деяких місцевих предметів визначити сторони горизонту.

Рис. 29. Орієнтування за сонцем і годинником (для зимової половини року)

Орієнтування по годинах і сонцю. Для цього годинникову стрілку направляють у бік сонця: при такому положенні годин бісектриса кута між годинниковою стрілкою і цифрою 2 на циферблаті (у період з жовтня по березень-цифрою 1) вкаже приблизний напрям на південь (мал. 29). Годинник повинні йти за місцевим часом. Точність орієнтування цим способом влітку невелика. Помилка може досягати величини 20-25°.

Орієнтування за Полярною зіркою. Напрямок на Полярну зірку визначається наступним чином. Через дві крайні зірки «ковша» Великої Ведмедиці подумки проводиться пряма, на якій відкладається п’ятикратне відстань між цими зірками. В кінці п’ятого відрізка знаходиться Полярна зірка, точно вказує (помилки менше 2°) на північ (рис. 30).

Рис. 30. Орієнтування за Полярною зіркою.

Орієнтування за місяцем. Для приблизного орієнтування корисно знати, що влітку в першу чверть місяць в 20 годин знаходиться на півдні, в 2 години ночі – на заході, в останню чверть в 2 години ночі – на сході, в вісім ранку – на півдні. При повноту місяця вночі сторони горизонту визначають так само, як за сонцем і годинником, причому місяць приймається за сонце.

Визначення відстані кроками

Для визначення відстані за своїм кроків треба знати їх довжину. Середня довжина пари кроків умовно може бути прийнята рівною 1,5м. Рахунок кроків можна вести трійками, відраховуючи трійки поперемінно під праву і ліву ногу. Якщо відстань вимірюється бігом, то рахунок ведеться на п’ятірки кроків. При вимірюванні великих відстаней кожну сотню відлічених пар або трійок кроків відзначають записом, загинанням пальців або іншим способом. Більш зручно користуватися спеціальним приладом-крокоміром.

Визначення відстані побудовою подібних трикутників

При визначенні відстані до недоступних предметів використовують різні прийоми, пов’язані з побудовою подібних трикутників. 

Визначення відстані за допомогою сірники. Сірник – найпростіший далекомір. Попередньо на ній треба нанести чорнилом або олівцем двохміліметрові ділення. Необхідно також знати приблизну висоту предмета, до якого визначається відстань. Так, зростання людини в метрах дорівнює 1,7, колесо велосипеда має висоту 0,75, вершник-2,2, телеграфний стовп-6, одноповерховий будинок без даху – 2,5-4 метри. 

Припустимо, треба визначити відстань до телеграфного стовпа. Направляємо на нього сірник на витягнутій руці (рис. 35), довжина якої у дорослої людини дорівнює приблизно 60 см. На сірнику зображення стовпа зайняло два ділення, то є 4 міліметри. На цих даних неважко скласти таку пропорцію: 

довжина руки / відстань до стовпа = відрізок сірники / висота стовпа = 0,60/Х = 0,004 / 6,0; Х=0,60*6,0/0,004=900

Рис. 35. Визначення відстані за допомогою сірника

Таким чином, до стовпа 900 метрів. 

Оцінка відстані окоміром і за чутності звуків 

Для окомірної оцінки відстані можна використовувати наступну таблицю.

Таблиця відстані початку видимості предметів.

Найменування предметів Відстань
Денний час:
Населені пункти 10-12 км
Великі будови 8 км
Окремі невеликі будинки 5 км
Вікна в будинках (без палітурки) 4 км
Труби на дахах 3 км
Окремі дерева 2 км
Люди (у вигляді точок) 1,5-2 км
Рухи ніг, рук людини 700 м
Плетіння віконних рам 500 м
Голова людини 400 м
Колір та частини одягу 250-300 м
Листя на деревах 200 м
Риси обличчя, кисті рук 100 м
Очі (у вигляді точок) 60-70 м
Нічний час:
Палаюче багаття 6-8 км
Світло кишенькового ліхтаря 1,5-2 км
Палаючий сірник 1-1,5 км
Вогонь цигарки 400-500 м

Рух без чітких орієнтирів

При відсутності орієнтирів. В полі, тундрі, степу, де немає орієнтирів, або при поганій видимості можна рухатися методом створу. Турист, що керує рухом контролює напрям, перебуваючи в кінці групи: він бачить весь ланцюжок туристів, може зіставити її напрямок із заданим азимутом і – своєчасно попередити про відхилення. 

При наявності сонця (місяця, зірок) можна рухатися за азимутом вимірявши кут напрямку по відношенню до цих небесних тіл. Через кожні півгодини їх положення на небі треба уточнювати за допомогою компаса. З прийомів такого орієнтування найбільш поширене орієнтування по своїй тіні. 

У вітряну погоду корисно запам’ятати напрямок вітру чи руху хмар щодо сторін горизонту. 

На широких відкритих просторах взимку можна орієнтувати рух по сніговим застругам. В густо залісненій місцевості для витримування напрямку рекомендується по черзі обходити перешкоди, що зустрічаються – дерева, кущі, кучугури – то з лівого, то з правого сторони. 

Іноді при відсутності проміжних орієнтирів корисно робити явне відхилення в певну сторону від заданого азимута. Пройшовши розраховане кроками або по часу руху відстань до кінцевого орієнтиру, туристи круто звертають убік і розшукують в новому напрямі (одному, а не в двох протилежних, як було б, якщо вони рухалися прямо по заданому азимуту) шукану точку на місцевості. 

При великих відстанях треба намічати обмежувальні (бічні) орієнтири, а кінцевий орієнтир вибирати по можливості лінійним і таким, щоб він був розгорнутий широким фронтом до напрямку руху туристів.

При втраті орієнтування. На легкому ділянці можна продовжити рух вперед всією групою до виходу на відоме місце. На складному відрізку маршруту так робити не можна: тут краще витратити час на ретельну розвідку, ніж йти наосліп. 

Якщо туристи заблукали і розвідка не дає надії правильно зорієнтуватися, то при відсутність доріг їм треба виходити на «воду» і йти вздовж неї вниз за течією: струмок призведе до річки, та – до великої річки, на якій туристи обов’язково зустрінуть людину, житло, отримають необхідну допомогу. По дорозі слід залишати на видних місцях тури з записками – це полегшить і прискорить пошук зниклих.